Бум на старовинні традиційні українські прикраси та переродження української культури, ось що відбувається прямо зараз. Напад Росії на Україну ніби спонукав українців повернутися до своїх культурних витоків. Пригадати та знову надати цінності спадщині залишеній предками.
З 2014 року, коли країна агресор вперше здійснила вторгнення в Україну, українці масово починають відновлювати історичні памʼятки; створюють громадські організації для захисту історичної спадщини; одягають вишиванки та традиційно прикрашають себе. Памʼятати свою культуру - важливо для кожного народу.
Сьогодні ми спостерігаємо шалений попит на традиційні українські прикраси. Жінки почали відтворювати цілі образи традиційного вбрання, в яких обовʼязково були присутні прикраси. Майстрині починають не просто виготовляти українські традиційні прикраси, вони дублюють старовинні екземпляри. А дизайнери органічно поєднують з ними свої сучасні колекції.
Сучасне відтворення силянки, яку носила Леся Українка.
Повернувшись в минуле, ми побачимо, що для жінки було просто неможливо вийти на двір не одягнувши намисто. Без намиста ніби гола. Це буквально означало без захисту, адже прикраса була ще й оберегом від лиха чи вроків.
Фото: Українки в традиційному намисті.
Фото: Княгиня (наречена) з с. Нижній Вербіж Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1910-1920 рр.
Особистий архів Івана Лудчака
Різноманіття українських намист вражає та зачаровує. Та є ті з них, які дійшли до нас від пращурів. Сучасні українки доповнюють ними свої образи й плекають любов до традиційних оздоб.
1. Зґарда
Гуцульський символічний оберіг.
Зґарда (за письмовими джерелами) утворилася в XIX- поч. XX ст.. Це нагрудне намисто із латунними хрестами на металевому шнурі або ж ремінці. Зʼєднувалось намисто завдяки застібкам чепрагам, на яких також були зображені символи.
Фото: Коштовні дівочі весільні прикраси: натуральні коралі з дукачем, венеційське синє скло із гуцульськими згардами.
Протягом тисячоліття зґарда змінювалася, й в результаті набула дещо іншого вигляду. Декілька низок все так же з хрестів та додано круглі частини, наприклад бусини чи диски. Вже в XVII столітті намисто оздоблюють монетами.
Саме слово зґарда має значення: берегти, охороняти, городити.
Вважається, що ця прикраса зберігає в собі найдавнішу символіку язичництва і є найдавнішою.
Фото: Творча майстерня родини Стринадюк, kokawood.
2. Дукач
Назва як і сама оздоба походять від золотої монети, яка в XVI–XVII століттях зʼявилася на теренах Західної Європи. На ній було слово «дукатус». Різні держави також почали виробляти дукати. В Україні переважно були австрійські монети. Їх використали за основу окремої нагрудної прикраси. Можна побачити дукач по центру композиції з намиста, або ж окремо на стрічці.
Залишки "бідного" дукача. Фото Валерія Фісуна
Умовно поділяли на дукачі для бідних, вони були більш скромні, з примітивними зображеннями та без банта, і прикраси для шляхти, які в свою чергу були вже коштовними й мали до прикладу релігійні сюжети, або ж інші сюжети.
Фото: Медальйон дукача з сюжетом "Благовіщення". Медальйон-повторення з невстановленого західноєвропейського оригіналу медалі “Благовіщення” ХVІІ ст., з колекції Юрія Коваленка: світлина ліворуч - дукач, бант - срібло, позолота, скло, медальйон - латунь, позолота, др.пол.ХІХ, Чернігівщина; світлина праворуч - медальйон дукача, ХІХ ст., латунь, позолота, повторення.
Фото: Двосторонній дукач із зображенням на одній із сторін сюжету “Поклоніння волхвів", лицьовий бік, др.пол. ХVІІ ст., Полтавщина, срібло, з фондів Музею історичних коштовностей України.
З часом цю коштовність спіткала недоля.
Через репресії й конфіскацію козацького майна за правління Петра І, прикраси вилучали. Або ж, українки, щоб уникнути біди, розбирали їх та переплавляли.
Існує мало збережених екземплярів. Україна пережила Другу світову війну та голодомор, в наслідок чого, все цінне що було продавалось. Дукаті обмінювали на їжу. Так до 60 -тих років ця оздоба майже зникла з ужитку.
Фото: Дукач ХІХ ст., Південна Слобожанщина; Дніпропетровщина. Оригінал з колекції Коваленка Ю.Г. Медальйон - срібний карбованець Павла І 1801р. Срібло, позолота, червоне скло
Сьогодні дукач ніби свідчення незламності українського духу, він ожив й символізує унікальну українську культуру від пращурів до нинішнього покоління.
Фото: Дукач - монета подібна до медалі з металевим бантом, часом вкритим камінцями чи бісером. ELLE
3. Ґердан
В різних регіонах могли називати цю прикрасу по різному, але суть одна - це нагрудна прикраса на кшталт довгої стрічки що вироблена з бісеру.
З бісеру плели в Україні з давніх-давен. Розквітло ж бісероплетіння в XVIII - XIX століттях. Тоді й здобув свою популярність ґердан. Цій оздобі притаманні геометричні та рослинні орнаменти. Вони швидко поширилися населення адже такі вироби були вишуканими й чудово доповнювали традиційне вбрання.
Сучасні вироби майстринь.
Реконструкція старовинного нашийного стрічкового гердана, Коломийський район,Від.Франківстка обл,ХХ століття.
За основу бралися волосяні або шовкові нитки. Голку не використовували, лише покривали кінчик нитки воском.
4. Силянки (Плетінки)
Одні із найпопулярніших до нині прикрас. Це також виріб з бісеру, та навідміну від інших носиться на шиї та завʼязується ззаду, у вигляді рівної смужки. Переважно смужки не широкі, всього 2-3 см. Назва походить від способу створення - силяння.
Жінки носили силянки постійно, адже вважали її оберегом. Опираючись на те, якого захисту хотіла жінка, обирався орнамент. Геометричні ромби, відомий нам традиційний орнамент, трикутники з ріжками-відгалуженнями по кутах, де зиґзаґи чи ріжки були символом безкінечності.
На Гуцульщині, силянку пришивали поверх червоної тканини, що мало підсилити силу оберегу.
Фото: еконструкція старовинної силянки, село Космач Косівського району. Автор: Irina Haluschak.
5. Кризи
Закінчує список бісерних прикрас приголомшлива за своїм виглядом та складністю творення.
Це круглий комір повністю зроблений з бісеру. Ширина сягала до 20 см(часом й більше), лягаючи на шию, плечі та груди жінки. На виготовлення йшло декілька місяців.
Одягалися кризи на свята. Вважається традиційною прикрасою Лемківщини та Бойківщини (Там їх ще найменували королька). Жінки часто одягали відразу по декілька різнобарвних криз різних розмірів.
«Прикраса має свою чітку структуру. Вона складається з трьох умовно поділених смужок різної ширини. Верхня нагадує вузенький комірець-стійку завширшки 1,5-2 см. Ця частина щільно прилягає до шиї. Середня – найширша: 8-12 см. На ній чергується один великий і два маленькі ромби. Їх називають „саморіжки”. Третя закінчує виріб та складається з кількох різноколірних півкіл. На кінці прикраси підвішені намистинки. Ширина кризи приблизно 20 см. Важить вона близько 300-400 грам» - ділиться народна майстриня Оксана Танчинець.
6. Шелест
Напевно найбільш стародавнє традиційне намисто. Мало вигляд маленьких металевих круглих дзвіночків. Частіше зустрічалось на Гуцульщині.
Ця дзвінка прикраса майже забута. Але сучасні майстрині відтворюють шелест та привносять новизну.
Фото: Українське традиційне намисто шелест з колекції Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
Намисто весільне. Скло, інкрустація, позолота, срібні монети, мідні дзвіночки “колокільця”, латунні застібки-чепраги. Гуцульщина. Друга пол. ХІХ ст.
7. Пацьорки
Це напрочуд цікаве й незвичайне скляне намисто. Вироблялося зі смальти ( непрозоре кольорове скло), різноманітних кольорів. Були темно-сині, бірюзові, блакитні, зелені, коричневі, червоні, чорні і білі круглі намистини.
Фото: Українське традиційне намисто пацьорки з колекції Музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття
На додаток самі намистини розмальовували обарвленими фарбами та інкрустували золотом. Дорогі намиста з муранського скла везли з Венеції, тож можна було почути як їх називають «венеційки». Одягали їх не по одному.
Фото: Намисто 1930–1950 років. Автор Irina Haluschak.
Фото: 1 фото: намисто. Корал, метал. Друга половина 19 століття. 2 фото: намисто з пугвицями. Корал, метал. Черкащина, 19 століття. Джерело фото: honchar.org.ua. З монографії Ганни Врочинської «Українські народні жіночі прикраси 19 – початку 20 століть».
Сучасні майстри створюють подібні прикраси, а техніка зветься лемпворк.
8. Короли
Намисто вироблене з коралу (коралових поліпів), яке могло мати до 25 разків (рядів).
Скільки ж варіантів назв цієї багатовікової прикраси можна почути по всій Україні! "Сніп" — Гуцульщина, "гуралі" й "жаралі" — Львівщина, "горалі" — Бойківщина, "каралі" — Таврія та Бессарабія.
Корали везли з Червоного моря та Середземного. Тому це було коштовне намисто, яке могли купити лише заможні панянки.
Найціннішими були червоні, але існували різні варіанти кольорів, розмірів, якості й навіть обробки. Нанизували коралові намистини на шовковий мотузок, традиційно більші по середині, і менші по краях.
Цікаво й те, як за обробкою визначали «багаті» й «бідні» коралі. Овали чи циліндри - багаті. Трубочки - дешеві, такі ще називали "колюче намисто".
Окрім того, існував свій розпорядок коли і які коралі надягали. В піст та жалобу не носили червоні, лише молочні або ж прозорі. Старші жінки носили декілька чи то й одну різку темного кольору, або ж взагалі більше не одягали коралі.
Фото: Зліва направо: Марія Тимінська та Параска Кузенко (в заміжжі Михайлюк), м. Печеніжин Коломийського п-ту Станіславівського в-ва, 1910-1920-і рр.. Особистий архів Василя Гаврищука.
Коралі були на вагу золота, й не рідко передавались у спадок.
Фото: Коралі зі срібними монетами (польські злоті з Ядвігою 1932–1933 років). Автор: Irina Haluschak.
9. Дукати
Ще один різновид намиста з монет. Золоті монети нанизували на нитку. Їх могли поєднувати з коралами та бісером. Металеве намисто було коротким та важким.
Звісно це також не дешева річ. Тож вважалося, якщо у дівчини в приданому є дукати, це завидна наречена.
Фото: Анастасія Люхнич (в заміжжі Українчук), м. Коломия, 1920-ті рр.. Особистий архів Тетяни Савчук.
Дукати чудово поєднувалися з іншими оздобами. Наприклад жінка могла використати дукати й дукач одночасно. Прикраси чудово доповнювали одна одну. Та найчастіше жінки брали всі види прикрас які мали, демонструючи свої статки, і тоді дукати гармонійно доповнювали весь набір.
Фото: Одяг та прикраси (салба) з фондової збірки Музею народної архітектури та побуту у Львові.
10. Салба
Це нагрудна прикраса, що розшита монетами, яка за своїм стилем нагадує турецькі та татарські.
Форма салби трикутна або овальна. На полотно нашивали 20-25 срібних монет, але бувало й до 60. Деколи додатково оздоблювали намистинами. Дівчата створювали оздобу вдома, власноруч.
Монети наливали в два різні способи. Або ж розміщували рядами поруч, але монети не накривали одна одну. Або їх кріпили так, щоб вони накривали одна одну. Ряди в такому способі були дуже густі.
Інколи дівчата закінчували краї салби червоною стрічкою, тим самим збагачуючи виріб.
Цінний екземпляр є на зберіганні в Чернівецькому художньому музеї. Вона не в ідеальному стані, але можна побачити, що на матерії налито аж 80 австрійських гелер.
Ці масивні прикраси були розповсюджені на Буковині. В цьому ж регіоні існувала традиція дарувати салбу дівчинці хрещеним батьком в день її народження.
Це був потужний оберіг, який навіть з виду нагадує кольчугу, ніби захисний обладунок.
І на завершення ще декілька особливих прикрас українок:
Баламути.
Це відомі всім - перли. Перламутрові намиста ще одна дороговартісна прикраса, яка до того ще й була рідкісною.
Нитки перлів найчастіше надягали до весільного вбрання. Вважалося символом чистоти та дівочої честі.
Сканована сторінка з книжки Оксани Косміної «Українське народне вбрання», 2006. Намисто з венеційського скла та бурштину, Карпати. Жіноча нагрудна прикраса згарда з хрестами, Гуцульщина.
Бурштинове намисто
Бурштин використовували в намисті переважно в регіонах, де його видобували. Але існував і дешевший варіант, коли замість бурштину брали штучно створений бакеліт (смола з янтарем). Найціннішим був жовтий бурштин. Жінки поєднували бурштинові нитки з кораловими.
Дармовіси або світлячки.
Незвичайне намисто що радує око із намистин з дутого скла. Ніби ялинкова кулька. Багато перламутрових різнобарвних разків привертали неабияку увагу. Одягали до 30 разків за раз.
Джерела:
Книга «Українське золотарство. Дукачі», упорядкована Олексою Вальком; Журнал ELLE; ЕтноХата; ВСВІТІ; Майстерня Треті Півні; Лавка Сороки; Магазин Зґарда; Музей народної архітектури та побуту у Львові; Культурно-історичний портал "Спадщина Предків; Музей Гончара; фонд Миколи Бабака; Pinterest; IGotoWorld.com; kosivart.net; сайт 18000. Відкриті інтернет-ресурси.
